Розпач від великого руйнування українських міст і сіл внаслідок російської агресії дає надію на відбудову після перемоги. Незабаром кожен регіон представлятиме плани відновлення міст та областей, запевняє Президент Володимир Зеленський.
Західні держави обіцяють допомогти з фінансуванням і з фахівцями. Велика Британія підтвердила готовність до патронату над Київською областю, а Швеція – над Миколаївською. Після бомбардування в Маріуполі італійське міністерство культури запропонувало посприяти відбудові драмтеатру.
До відродження міста Харкова, який досі перебуває під невпинним російським обстрілом, пообіцяв долучитися британець Норман Фостер – один із найвидатніших світових архітекторів, відомий реконструкцією Рейхстагу в Німеччині, будівництвом хмарочосу Сент-Мері (або, як його ще називають, «огірок», The Gherkin) у Лондоні та іншими об’єктами «зіркової архітектури»
У передчутті створення великих планів реконструкції, віддавши належне значущості міжнародної уваги до відбудови українських міст, українцям варто замислитися – в якому середовищі вони хочуть жити після кінця війни? Чи варта зіркова архітектура вкладених в неї коштів і зусиль? Чи, можливо, настав час простих та утилітарних рішень?
Чому Норман Фостер?
Зацікавлення Нормана Фостера у відбудові Харкова, передусім, свідчить, що Україна стає помітною, шкода, що такою високою ціною, вважає Світлана Шліпченко, директорка Центру урбаністичних студій. Фостер є ключовою фігурою британської сучасної архітектури. Його асоціюють із розвитком хай-тек архітектури та раннім впровадженням енергоефективних будівельних технологій. Бюро Foster + Partners, засноване в 1967 році під назвою Foster Associates, є найбільшим у Великій Британії і має філії по всьому світу.
Як автору реконструкції Рейхстагу (будівля Федеральних Зборів НІмеччини), Норману Фостеру вдалося зберегти історичний вигляд будівлі і водночас створити приміщення для відкритого зовнішньому світу сучасного парламенту. За його плечима – міст-віадук у Франції та пішохідний міст через Темзу. Архітектор створював житло для Бейрута (Ліван), Нью-Йорка і Лондона. Його майстерня також розробила декілька проєктів для місцевих громад.
Утім, перед початком проєктування «міста майбутнього» світовою зіркою в Харкові, українській професійній спільноті слід поставити собі кілька запитань.
Чи потрібна нам зіркова архітектура?
Центр Харкова постраждав від російських ракет із перших днів війни. Обстріли досі не припиняються. Місто зруйнували на чверть, пошкоджені численні адміністративні споруди та історичні будинки. Суттєвих руйнувань зазнав сталінський ансамбль облдержадміністрації на Площі Свободи.
Фото: unsplash/Dimitry Anikin
Фото: unsplash/Francesco Luca Labianca
Після війни просторове рішення Харкова, створеного, зокрема, як потужний радянський центр, має бути переосмисленим, вважає архітектор Олег Дроздов.
Олег Дроздов
архітектор, засновник Харківської школи архітектури
«Вже назріла нова економічна і логістична модель, яку мають спільно випрацювати професіонали різних рівнів. Для власної безпеки Харків має стати своєрідною цитаделлю для захисту від росіян або перейняти модель гарнізонного міста. Можливо, тут дійсно потрібні якісь символічні речі на кшталт нової мерії, яка ілюструватиме нові відносини громади і влади. А це Норман Фостер вміє робити дуже добре»
І справді, зіркові архітектори (starchitects) рівня Фостера переважно працюють з іконічними будівлями – музеями, театрами, аеропортами, меморіалами, іміджевими комерційними спорудами. Проте спорудження таких проєктів займає багато часу і вимагає надвисокої якості виконання та найсучасніших матеріалів і технологій, внаслідок чого бюджет постійно зростає. При цьому іконічні будівлі – це лише вдалі акценти серед базової фонової архітектури міста, яка повинна бути зручною і функціональною, наполягає Кирило Чуйко.
Світлана Шліпченко
директорка Центру урбаністичних студій
«Велику архітектуру зазвичай будують у глобальних бізнесових центрах (як-от Лондон, Париж), а також для “самоствердження” тоталітарних режимів. Там є необхідні для її реалізації гроші й адміністративний ресурс. Не дивно, що Китай, Азербайджан, Росія за останні кілька десятків років стали своєрідними осердями таких грандіозних проєктів».
Навряд чи українські міста зараз хочуть наслідувати саме ці моделі.
«Як на мене, ця війна, зокрема, є антиколоніальною. Йдеться про остаточну відмову від імперських наративів. Тому для нас зараз принципово не бути заново колонізованими архітектурними концепціями. Важливо, щоб у всіх міжнародних проєктах, перш за все, звучав голос місцевих громад», – наполягає Олег Дроздов.
Часи зіркових архітекторів потроху минають, вважають експерти. На зміну приходить нове покоління, орієнтоване на соціальну взаємодію та горизонтальні зв’язки. Тому українським містам зараз вкрай важливо визначити свої пріоритети і задачі: йдеться про функціональне та утилітарне забезпечення базових потреб міського життя чи про символічну архітектурну тканину міста.
Чи вона нам по кишені?
Великі проєкти, як відомо, вимагають великих бюджетів. Бюро Нормана Фостера, лауреата престижної Притцкерівської премії з архітектури, є одним із найдорожчих в світі. Хто і за які кошти фінансуватиме його майбутні проєкти, поки невідомо.
Нещодавно архітектори з німецького бюро Kleihues+Kleihues, що перемогли у конкурсі на Музей Майдану, передали Україні авторські права на реалізацію проєкту, нагадує Кирило Чуйко. В якийсь момент бюро зрозуміло, що робота за запропонованими в Україні цінами просто призведе до банкрутства.
На жаль, Нормана Фостера не запрошували працювати в Україну до війни, коли економіка держави була в значно кращому стані, зауважує архітекторка Анна Кирій, заступниця Голови Архітектурної Палати НСАУ. Такі співпраці дійсно піднімають загальний професійний рівень і дають важливий досвід місцевим спеціалістам. «Утім, сьогодні, коли багато наших архітекторів взяли зброю в руки і пішли захищати Україну, запрошення такої зірки може багатьох демотивувати. Важливо, щоб наші спеціалісти теж відчували запит на свою професію», – вважає архітекторка.
Навіть більше, якщо «місто майбутнього» Фостера створюватимуть за бюджетні кошти, то варто поставити питання про конкурсні засади такого проєкту та вкрай важливі громадські обговорення, про які до цього моменту не йшлося.
Після російського вторгнення в Україні Foster + Partners, як і багато інших архітектурних бюро, припинили всі свої проєкти в Росії і засудили війну проти України. На жаль, цього не сталося раніше – після окупації Криму та російської агресії на Сході України. В 2014 році Володимир Путін особисто відвідав санаторій «Мрія» поблизу незаконно окупованої росіянами Ялти. Роботу над цим проєктом бюро Фостера розпочало ще в 2013 році на замовлення «Сбербанку». Прізвище архітектора згадують на офіційному сайті санаторію.
Чи етичний такий вибір?
У середні двотисячних Фостер і його архітектурне бюро працювали над проєктом 612-метрової вежі «Росія» в складі «Москва-Сіті», який після кризи 2008-2009 років замінили на дві невські вежі. У 2021 році його бюро завершило спорудження штаб-квартири російської металургійної компанії в Єкатеринбурзі.
«Співпраця архітекторів з тоталітарними режимами – велика і непроста тема, – зазначає Світлана Шліпченко, доктор наук і старша наукова співробітниця НАНУ. – Про іконічного модерніста Ле Корбюзьє напевне знаємо, що він робив проєкти для сталінського СРСР і плани Алжиру для колабораціоністського уряду віші (про його симпатії до нацистської ідеології дослідники досі не дійшли однозначних висновків). Тоді як автор терміна “зіркові архітектори” (starchitects) – Філіп Джонсон – не просто мав прихильність до німецьких ідей в 1930-х. Він був одним із журналістів, які на запрошення міністра пропаганди Йозефа Геббельса висвітлювали захоплення Польщі».
Однозначної відповіді про етичність відбудови українських міст архітекторами, які працювали в Росії чи в незаконно окупованому Криму, наразі немає. Але вже сьогодні зрозуміло, що саме українська громада, враховуючи весь міжнародний досвід, має самостійно вирішувати, в яких містах бажає жити.
Із початком війни чимало спеціалістів у пошуках безпечних умов праці виїхали за кордон. Для того, щоб вони повернулися, потрібні урядові програми з фінансовою підтримкою для професійної спільноти, вважає архітекторка Анна Кирій. Інакше дуже скоро ми стикнемося з браком кадрів. «Якщо не почати пропонувати роботу українським архітекторам прямо зараз, в розпал відбудови настане інтелектуальний дефіцит», – застерігає харківський архітектор Олег Дроздов.
Яка альтернатива?
Перш за все, необхідно виробити певні принципи, щоб зрозуміти, де (в яких будинках, містах) і як ми хочемо жити (якщо не йдеться про об’єкти критичної інфраструктури чи усунення незначних пошкоджень), вважає Світлана Шліпченко. Чи потрібно нам швидко відбудувати все, як було раніше? Чи краще створювати міське полотно з нуля? Як врахувати принципи стійкості і сталості? Наскільки корисним буде досвід архітектурних бюро, які розробляли ідеї постковідної архітектури? (приміром, Guallart Architects або Stefano Boeri Architetti)? Відповідь на ці питання для кожного міста може бути різною.
Юліан Чаплінський,
архітектор, колишній головний архітектор Львова
«Треба почати із маніфесту і критеріїв, а також переліку підходів, які не можна повторювати. Зокрема, варто повернутися до людського масштабу забудови, переглянути транспортні моделі міст, передбачити 15-хвилинну пішу доступність до базових об’єктів. Вулиці в оновлених містах мають нарешті слугувати всім користувачам, а не лише автомобілям. Ми побачили, як швидко російські танки проїздили модерністськими проспектами Херсона. У високощільних містах квартальної забудови їм було би значно важче пересуватися вулицями. Стало очевидно, що цю радянську модель міського планування, передбачену для танків і парадів, нині конче треба переосмислити».
Під час відбудови Маріуполя, на думку Чаплінського, варто навпаки відновлювати історичні райони, що, своєю чергою, може спровокувати розвиток власної професійної школи реставраторів. Крім того, варто подумати про звільнення морського узбережжя від промислових підприємств міста та залізничних колій.
Кирило Чуйко,
архітектор
«Важливим інструментом є конкурси, що дають різноманітні та оригінальні рішення. Хорошою практикою є розробка містобудівної концепції одним бюро чи архітектором, та подальша деталізація та проробка конкретних ділянок чи будівель різними бюро, що дає різноманітний простір та формує принципи взаємодії та співпраці»
Відбудова провідних міст світу
Просто перенести досвід інших міст чи країн не вдасться, адже кожне місто, чи навіть район, матиме свої потреби та підхід до відновлення, наполягають архітектори. Утім, досвід відбудови зруйнованих війною міст світу може багато чого навчити.
Так, до Другої світової війни Варшава була перенаселеним містом із хаотичною забудовою, заплутаною системою вулиць і низькою якістю житла. Після реконструкції старий центр польської був внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Успіх пов’язують зі створенням Бюро Відбудови Столиці, до якого ввійшло широке коло спеціалістів різних напрямків та політичних поглядів. Повернення містян у свої домівки також пришвидшило процеси. Поляки з усієї країни не тільки добровільно брали участь в будівництві, але й збирали кошти на відбудову через спеціально створений фонд. Недоліками цього цього випадку архітектори називають відсутність публічних консультацій, що не давало мешканцям безпосередньо впливати на рішення і монофункційність міста, що було цілком у контексті тогочасного захоплення модернізмом.
Підхід до відновлення пам’яток архітектури варто вивчати на прикладі реконструкції Дрездена. На відбудований з руїн Фрауенкірхе можна добре розпізнати старі та нові фрагменти. Натомість у Мостарі (Боснія і Герцеговина) з автентичних матеріалів та по давній технології майже з нуля відновили 420-річний міст, повністю зруйнований під час Боснійської війни, розповідає Кирило Чуйко. Для будівництва соціального житла може згодитися досвід чилійського архітектора Алехандро Аравени (також Прітцерківського лауреата).
Роттердам, друге найбільше нідерландське місто після Амстердама після Другої світової було повністю зруйнованим. Після авіанальоту Люфтваффе там вціліли лише кілька церков. Зараз Роттердам дуже популярний серед туристів, зокрема завдяки зручній інфраструктурі та не менш вражаючій архітектурі функціоналіста Якоба Беренда Бакема.
Не варто забувати і про власний досвід України у відбудові житла для переселенців після Чорнобильської катастрофи, зазначають експерти. Цих спеціалістів слід активно залучати до робіт із реконструкції.
«Україні сьогодні потрібні дослідження і пропрацювання не лише економічних моделей, екології та демографії. Треба подумати над тим, як підійти, наприклад, до відновлення об’єктів, котрі не були у списку пам’яток, а також про доцільність “дослівного” відтворення уже втрачених пам’яток. І не забувати про травму. Чи захочуть люди знову мешкати на тому місці, де відбувались вбивства і звірства окупантів, де у дворах ховали загиблих?», – наполягає Світлана Шліпченко. Тут постає надзвичайно важлива роль громад і комунікації, адже без цього неможливо ані «проговорити» травму, ані виробити спільне бачення майбутнього.
Людина потребує зручного простору навколо себе – від кімнати у власній квартирі, до цілого міста, у якому вона живе. Завданням влади і громадянського суспільства сьогодні є слідкувати за тим, щоб відбудова проводилася на принципах горизонтальних зв’язків, взаємодії між стейкхолдерами і поваги до кожного мешканця міста. Пам’ятаймо, в естетичному образі наших міст ми закладаємо ті етичні принципи, з якими жити не лише нам, але й наступним поколінням. Адже міста – це завжди про спільне бачення майбутнього, про «спільну долю».
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті